Пошук

Галерея гетьманів України

Історія створення Галереї гетьманів України

Її було відкрито в Палаці студентів ДНУ у 1999 році, але і досі вона залишається єдиним зібранням в Україні, яке експонує портрети самих видатних козацьких воєначальників та меценатів України ХVIІ - ХVIIІ століття. Про ідею створення цієї унікальної галереї нам розповідають директор Палацу студентів ДНУ Вадим Вікторович Стукало та завідувач кафедри української історії Сергій Іванович Світленко.

 

Вадиме Вікторовичу, ми знаємо, що ви головний промоутер створення галереї Гетьманів. Розкажіть, будь ласка, як виникла ідея створення Галереї і з яких джерел була зібрана інформація для виготовлення портретів.

Україна – велика держава, якою протягом століть керували князі і царі. Але особливою національною рисою є історія гетьманській України, що охоплює період з ХVIІ ст. до 80-х років ХVIIІ ст. Вона значною мірою таємнича, все що було пов’язано з політичною, етнокультурною автономією нашого народу з відомих причин було не бажаним для глибокого висвітлення і тривалий час замовчувалося. Зараз тема незалежності виходить на поверхню, з’являються цілі концепції історичного розвитку України, а саме - проблема історії гетьманщини.

Я звернувся до істориків університету за цінними консультаціями, які, в свою чергу, готували довідки про гетьманів. Потім, над зібраними матеріалами працювали учасники народної студії образотворчого мистецтва Палацу студентів ДНУ, студенти та викладачі факультету української філології та мистецтвознавства . Портрети гетьманів були виконані в національному дусі – в жанрі української парсуни, вони не містять в собі привнесеного академізму. Художники використовували різноманітні історичні джерела: гравюри, портрети, документальні описи. Наприклад, портрет Івана Мазепи – це копія картини, яка зараз знаходиться в Швеції у Королівському Палаці. Головна ідея створення Галереї - це висвітлення славетного минулого України й донесення його до молодого покоління.

Сергію Івановичу, 1 березня 1999 року відбулося відкриття Галереї гетьманів, як Ви його запам’ятали?

Виконавши технічний матеріал, підготувавши портрети, давши анотації та історичні довідки, ми спробували зробити відкриття цієї галереї дуже урочистим.

Спільно з дирекцією Палацу студентів ДНУ та університетським Центром гуманітарних проблем освіти 1 березня 1999 р. ми відсвяткували день історичної україністики, на який були запрошені дуже відомі та авторитетні науковці - головний редактор журналу “Київська Старовина” академік НАН України П.П.Толочко та дуже авторитетний знавець давньої історії, член-кореспондент НАН України Микола Федорович Котляр. Урочисте відкриття Галереї відбулося в присутності представників ректорату ДНУ, студентів, аспірантів, докторантів, викладачів. Ми провели творчу зустріч з діячами “Київської старовини”, які розповіли про свої досягнення та задумки і запросили до участі в журналі наших науковців. Все це стимулювало кафедру історії України ДНУ до плідної співпраці з журналом. В цей день, також, відбулась зустріч редколегії з нашими студентами та відбувся концерт. І це дуже важливо, щоб ми в постіндустріальному суспільстві могли чути пісенний голос нашого народу. Формування особистості на пісенній і поетичній спадщині – це теж дуже важливий аспект. На наш погляд, таке поєднання експозиції портретів гетьманів, наукових досліджень старовини та виступу художніх колективів з українськими народними піснями давало відчуття цілісної культурологічної концепції.

На виставці представлено чотирнадцять портретів, і цей вибір гетьманів, звичайно, не випадковий. Сергію Івановичу, яких концепцій історичного розвитку України ви дотримувались коли готували матеріали щодо створення Галереї?

Директор інституту історії НАНУ Академік Смолій та його кам’янець- подільський колега професор пан Степанко виступили з концепцією Української Національної революції 1648-1676 років. Ця концепція пов’язана з нашою Галереєю гетьманів, тому що там представлені відомі гетьмани національно-визвольній війни під проводом Хмельницького, громадянській війни та руїни. Цікава проблема історії гетьманщини другої половини ХVIІ - першої половини ХVIІІ століття, коли українське самоврядування переживає кризові часи, посилюється тиск Російської Держави на автономність та вільність українців. Цей період знаходить відображення в цілій низці портретів. Проте створення галереї не передбачає ідеалізації історичного процесу. Є така говірка: “Там де два українця – там три гетьмана”. З одного боку ми маємо на прикладі цих портретів показати ідею соборності, єднання всіх українських земель, які спостерігаються в період Богдана Хмельницького, Івана Виговського, Петра Дорошенка, Івана Мазепи та інших гетьманів. З іншого боку нескінченні чвари, міжусобиці, зрадництво. Все це теж є ознаками гетьманської доби, і галерея дає змогу проводити велику виховну роботу, формувати історичну пам’ять без якоїсь ретуші та ідеалізації, з метою показати українську історію без прикрас, для того щоб наше сучасне молоде покоління виховувалося в патріотичному дусі, дусі любові до своєї історії, якою б драматичною і трагічною вона б не була. Тому що це - наша історія, і переписати ми її не можемо і не маємо права, а можемо тільки інтерпретувати з позиції сучасних методів пізнання, додаткових джерел та, для того, щоб Україна не повторювала помилок, які були допущені тоді. По друге для того, щоб ми усвідомлювали вічні цінності, як воля, свобода, почуття єдності, як кажуть чуття єдиної родини, тому що по одинці ми безсилі, а разом неподоланні.

Необхідно пам’ятати, що гетьмани були не тільки талановитими воєначальниками , як Богдан Хмельницький, з його військовим мистецтвом, але й меценатами, як Іван Мазепа, який не тільки будував храми, але й оновлював їх (наприклад, Києво-Печерську Лавру).

Вишневецький заснував Січ на Великій Хортиці. Від цього і йде козацтво, як консолідована сила, як центр державотворчих процесів в Україні. Без Запорізької Січі навряд чи коли б була гетьманщина. А в середині ХVIІ ст. після Богдана Хмельницького було дуже багато гетьманів, які виступали як керівники української автономної козацької держави. Потім ця держава пала під тиском російського централізму, але завдяки діяльності українських дворян, шляхтичів-автономістів кінця ХVIІІ - першої третини ХІХ ст. гетьманська традиція була трансформована, і пам’ять про колишні козацькі гетьманські часи була передана новій генерації українській еліти. Це була молода демократична інтелігенція, яка підняла прапор національно-визвольних ідей на народницькому етапі визвольного руху середини 40-х – кінця 80-х років ХІХ ст. Цей сюжет дуже важливий для розуміння і наступного етапу нашої історії - українського національного відродження, який зараз трактується, як період націотворення.

Тому, без пізнання цих джерел ми не можемо формувати на загально-філософському, історико-філософському та позанауковому рівні сучасну українську національну свідомість.

Наочні портрети повинні ґрунтуватися на першоджерельній основі, але дуже важко роздобути конкретні історичні матеріали. Тому, на думку істориків університету, в Галереї представлені найбільш значущі гетьмани, які залишили дуже вагомий внесок в історії нашої країни.

 

Вадиме Вікторовичу, сьогодні Галерея дуже гостинно приймає відвідувачів. Хто тут буває найчастіше?

Наше завдання полягає в тому, щоб галерею використати якомога ширше з виховної мети, більше проводити заходів, до яких включати, як вчених, так студентів, школярів.

Зараз в Галереї проходять презентації, наукові семінари, конференції, творчі звіти науковців, аспірантів та студентів університету. Також можна проводити спецкурси, засідання наукового товариства. До нас часто приходять викладачі шкіл та ліцеїв, які проводять тут уроки, намагаються дати своїм учням поглибленні знання з такого важливого предмету як історія рідної держави.

 

Закінчити розповідь ми хочемо теплими словами, які залишив в Книзі відгуків Палацу студентів ДНУ головний редактор журналу “Київська старовина”, академік НАН України П.П.Толочко:

“Цей давній палац, в якому присутній дух історії, є прекрасним подарунком нашій студентській молоді. Бережіть його, а разом з тим і нашу духовність. Хай славне минуле України надихає усіх молодих мешканців цього палацу на надзвичайні звершення на благо майбутнього”.

За матеріалами інформаційно-аналітичного агентства ДНУ

 

 

Перелік художніх робіт, що знаходяться у Гетьманській залі

Палацу студентів Дніпровського національного університету

імені Олеся Гончара

  • «Михайло Ханенко р. н і см. н.» (Muhaylo Kchanenko)

Ханенко Михайло Степанович (бл. 1620-1680) гетьман Правобережної України (1669-1674). З 1656р. полковник уманський, прихильник пропольської орієнтації. Після поразки Суховія у липні 1669р., проголошений гетьманом на раді козаків чотирьох правобережних полків в Умані. У війні з П. Дорошенком зазнав кілька поразок. У 1674р. приєднав свої полки до Лівобережного гетьмана І. Самойловича і склав булаву. Був наділений маєтностями на Лівобережжі, але продовжував втручання у політичні справи. У 1677-1678рр. ув'язнений за відносини, які ніби-то мав із Польщею. Невдовзі після звільнення, 1680 року помер.

 

  • «Іван Самойлович р. н. н. – 1690» (Ivan Samojlovuch)
Самойлович Іван (p.народж. невід. - 1690) гетьман України (1672-1687), син священика, в народі прозваний Поповичем. Навчався у Києво-Могилянській колегії. У  1668-1669рр. чернігівський полковник, в 1669-1672рр. генеральний суддя. Обраний гетьманом Лівобережної України 17 червня 1672р. Намагаючись об’єднати українські землі, вів боротьбу з правобережним гетьманом П.Дорошенком. У 1674р. став гетьманом і Правобережної України. Брав участь у розгромі турецької армії під час чигиринських походів 1677-1678рр. За його гетьманування українська православна церква у 1685р. опинилася під владою московського патріархату, а між Москвою і Польщею укладено „Вічний мир” (1686), який остаточно ствердивподіл Козацько-гетьманської держави. Самовладство і деспотизм І.Самойловичастворили велику опозицію проти нього, використану московським урядом. У 1687р. на Коломацькій раді був позбавлений гетьманства і засланий до Сибіру в Тобольськ, незабаром помер 1690р.

 

  • «Іван Мазепа 1644-1709» (Ivan Маsера)

Мазепа Іван Степанович (1644-1709) гетьман України (1687-1709). Походив із шляхетського роду. Освіту здобув у Києво-Могилянській колега та колегії у Варшаві. Тривалий час служив при дворі Яна Казимира. З 1669р., за гетьмана Дорошенка, - генеральний осавул. На раді під Коломаком (1687) обраний гетьманом. За його гетьманування перед Північною війною об'єдналися Лівобережжя та Правобережжя. 1706р. уклав договір зі Швецією, в якому значилося, що Україна має бути вільною державою. Проте Мазепа не зумів підготувати народ до думки про союз із шведами, тому не тільки селяни, а й більшість старшини не знала, що шведи прийшли не як вороги, а як союзники. Полтавська битва закінчилася розгромом шведів. Мазепа з кількома старшинами, запорожцями та рештками шведської армії відступив па південь. Помер 21 вересня 1709р. в місті Бендери. Останки його були поховані в монастирі в Галаці.

 

  • «Самусь (Самійло Іванович)» (Samus (Samiylo Ivanovich))

Самусь (Самійло Іванович) (роки народження і смерті невідомі) військовий діяч кінця XVII - початку XVIII ст., полковник богуславський (1688-1713),
Правобережний наказний гетьман (1692-1704). Один із керівників антипольського повстання під проводом С. Палія. У 1702 р. розгромив польське військо біля Бердичева, а в кінці жовтня разом з Абазиним оволодів Немировом. Визнав зверхність І.Мазепи. Проте наступ переважаючих польських сил, брак допомоги з боку Москви і Мазепи, змусили його відступити до Богуслава, а в 1704р. зректися гетьманства. Залишився і далі богуславським полковником, визнаючи гетьманом І.Мазепу, і продовжував боротьбу з польськими магнатами на Правобережжі. У 1711р. приєднався до гетьмана П. Орлика, після відступу якого потрапив разом із сином до московського полону. Подальша його доля невідома.     

 

  • «Іван Скоропадський 1646 – 1722» (Ivan Skoropadskuy)

Скоропадський Іван Ілліч (1646-1722) гетьман України (1709-1722), походив із козацької старшини. Був полковником Стародубського полку за Мазепи, його однодумцем. Після переходу Мазепи на бік Карла XII обраний гетьманом на раді в Глухові. Петро І вживав усіх заходів, щоб ослабити Україну, знищити її державність та вольність, тому призначив при гетьманові резидентів. Полковниками Стародубського, Чернігівського та Ніжинського полків були
призначені росіяни, на більшість інших посад волохи, німці, серби та інші чужинці, яким роздавалися маєтки, конфісковані у прибічників Мазепи. Тисячі людей з України гналися на будівництво фортець, каналів Санкт-Петербурга, на війни. 1722р. була заснована Малоросійська колегія, котра цілком позбавляла Скоропадського влади. Не перенісши наруги, 3 липня 1722р. він помер.

 

  • «Пилип Орлик 1672 - 1724» (Pulup Orluk)

Орлик Пилип Степанович (1672-1742) гетьман України в еміграції (1710 - 1742). Вихованець Києво-Могилянської колегії, з 1698р. - кафедральний писар Київської митрополії. З 1700р. працював у Генеральній військовій канцелярії, з 1706р. генеральний писар і найближчий помічник І.Мазепи. Автор першої у світі (1710) Конституції. Намагався висунути українську справу на міжнародний рівень, шукав підтримки у різних держав, зокрема Швеції, Польщі, Англії, Гольштейну, Ватикану, Франції (через свого сина Григорія), але разом з тим, намагався організувати власну військову силу і підтримати Запоріжжя проти Москви. Усі ці заходи не мали успіху через несприятливу для України міжнародну кон'юнктуру. Відомий як письменник і поет. Особливо цінний його твір „Щоденник” (Діаріуш, 1720 - 1733), опублікований у 1989р. Помер у Яссах 24 травня 1742р.

 

  • «Павло Полуботок 1660 – 1724» (Pavlo Polubotok)

Полуботок Павло Леонтійович (бл. 1660 - 1724). Чернігівський полковник (1706 - 1722), наказний гетьман Лівобережної України (1722 - 1724). Постійно боровся з Малоросійською колегією, здійснив судову реформу, зробив суд колегіальним, розгорнув боротьбу з хабарництвом. Діяльність Полуботка обурила Петра І і він викликав його до Петербурга разом з генеральним писарем Савичем, генеральним суддею Чернишем та ін. У той час під тиском урядників старшина Стародубського полку подала в Малоросійську колегію петицію з проханням передати суди і посади полковників росіянам. Полуботок зі старшинами також подали петицію Петру І про повернення Україні старих прав. Цар наказав заарештувати Полуботка та всю старшину, що була з ним. Помер гетьман у в'язниці 18-19 грудня 1724р.

 

  • «Данило Апостол 1654 – 1734» (Danulo Apostol)

Апостол Данило Павлович (1654 - 1734) гетьман України (1727 - 1734). Походив із старшинського роду. Брав участь у багатьох походах кінця ХУІІст. проти турецько-татарських військ. Відзначився під час Північної війни в битвах під Ерестфером (1710) та Варшавою (1705). На початку війни з Росією та Швецією перебував у таборі Мазепи, 1709р. з групою старшин перейшов до Петра І. Пізніше підтримував Полуботка у його боротьбі за права України. З відновленням гетьманства 1727р. був обраний на раді в Глухові гетьманом Лівобережної України, здійснив ряд важливих заходів у поліпшенні економічного та соціального життя населення. Помер 17 січня 1734р., похований у Сорочинцах.

 

  • «Кирило Розумовський 1728-1803» (Kurulo Rozumovskuy)

Розумовський Кирило (1728-1803) граф, гетьман України (1750-1764), російський генерал-фельдмаршал. Намагався перебудувати Гетьманщину на зразок української держави європейського типу, прагнув дістати право дипломатичних відносин. Здійснив судову, військову реформи, намагався перетворити Глухів на значний культурний центр України, прагнув відновити столицю в Батурині. Після зречення булави 1764р. з примусу Катерини II кілька років провів за кордоном, а з середини 1770-х рр. оселився в Батурині, де помер і похований.

 

  • «Богдан Хмельницький 1595 – 1657» (Воhdап Khmelnutskuy)

Хмельницький Богдан - Зіновій (бл. 1595 - 1657) гетьман Війська Запорізького (1648 - 1657рр.), вождь національно-визвольної війни українського народу середини XVII ст.

Народився у грудні 1595р. в Чигирині. Походив з дрібної шляхти. Здобув освіту в єзуїтському колегіумі у Львові. Знав польську, латинську, російську, турецьку і татарську мови. 1620р. батько його, Михайло Хмельницький, загинув у битві з турками під Цецорою, а сам Богдан потрапив у полон. 1637р. обійняв посаду військового писаря, а в 1638р. сотника Чигиринського полку. 1645р. разом з 2,5 тисячами козаків був учасником битви французів з іспанцями під Дюнкерком. У січні 1648р. очолив національно-визвольну війну проти панування Речі Посполитої. Талановитий полководець створив одну з найкращих у Європі армій. Здобув ряд блискучих перемог під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцями, Зборовом, Батогом, визволив Лівобережну і майже всю Правобережну Україну від загарбників. Заснував Українську козацьку державу. Видатний дипломат. За умов тяжкого становища України, виснажений шестирічною війною, погодився на укладення договору з Москвою (Переяславська рада, „Березневські статті”), який визначав державно-правовий автономний статус Гетьманщини.

Помер 6 серпня 1657р. Похований на хуторі Суботові.

 

  • «Іван Виговський р. н. н. – 1664» (Ivan Vuhovsky)

Виговський Іван Остапович (р. народ, невід. - 1664), гетьман України(1657 - 1659). Син шляхтича з с.Вигова на Овруччині. Навчався у Києво-Могилянській академії. Прийняв булаву від малолітнього сина Б.Хмельницького, Юрія. Провадив політику відриву України від Росії, заради чого уклав Гадяцький договір з Польщею (1658), за яким Україна мала одержати незалежність і увійти на рівних правах до федерації з Польщею і Литвою. У червні 1659р. розбив велику московську армію Трубецького та Ромодановського під Конотопом. Проте у вирішальний час російську армію підтримала частина козаків та полковники Сомко і Золотаренко. Виговський передав булаву Ю.Хмельницькому і виїхав до Польщі, де одержав посаду сенатора та воєводи. Страчений поляками.

 

  • «Юрій Хмельницький 1641 – 1685» (Yuri Khmelnutskuy)

Хмельницький Юрій (бл. 1641-1685) український гетьман (1659-1663, 1677- 1681, 1685). Молодший син гетьмана Б.Хмельницького. Народився 1641 р. Місяць по смерті Б.Хмельницького був гетьманом, затим передав булаву І.Виговському. 1659р. знову обраний гетьманом. Підтримував політику на вихід України зі складу Росії. 1660р. підписав Слободищенський трактат, за яким Україна поверталася до складу Польщі, що викликало селянські повстання. На початку 1663р. зрікся гетьманства й постригся у ченці. У 1677-1678рр. султан проголошував його гетьманом і князем України (1677-1681). Пізніше, 1685р., турки ще раз роблять Ю.Хмельницького гетьманом, але невдовзі страчують. Союз Ю. Хмельницького з султаном не мав популярності в народі.

 

  • «Павло Тетеря р.н. і смерті н.» (Pavlo Teterуa)

Тетеря (Морожковський) Павло Іванович (р.народ.невід. - 1670) гетьман Правобережної України (1663-1665). Походив з київської шляхти, вчився в уніатських школах, після був судовим урядовцем у Володимирі. Був полковником Переяславського полку. Учасник Переяславської "Чорної" ради. Очолював групу старшин, яка виступала проти угоди з Росією. По смерті Б.Хмельницького підтримував І.Виговського, Ю. Хмельницького. Брав участь у підписанні Гадяцької угоди (1658) та Слободищенського трактату (1660), за якими Україна мала відійти від Росії під владу Польщі. Обраний гетьманом на раді в Чигирині 1663 р. Прагнув об’єднати правобережні та лівобережні землі. Провадив пропольську політику, ігнорував інтереси "черні". Поступово втратив широку соціальну опору. Розбитий В.Дрозденком під Брацлавом (1665), зрікся гетьманства. Не отримавши підтримки у польського уряду, перейшов на бік Туреччини, виїхав до Молдавії, де помер (кінець 1670 - поч. 1671).

 

  • «Іван Брюховецький р.н.н. – 1668» (Ivan Brukchovetsky)

Брюховецький Іван (р. народж. невід. - 1668) гетьман Лівобережної України (1663-1668). Спершу був простим козаком чигиринськоє сотні, "старшим слугою" на дворі Б.Хмельницького, входив до складу різних посольств. Пізніше подався на Січ, де здобув популярність тим, що виступив проти забагатілої старшини і домагався широких прав для "черні”. Обраний гетьманом на "Чорній раді" у Ніжині в червні 1663р. Перший український гетьман, який здійснив поїздку до Москви. Підписав "Московські статті 1665р. ”, які посилили залежність України від царської влади. На початку 1668р. очолив повстання проти Москви, хотів просити протекції в Туреччині. Не зміг виконати обіцянок, що давав народу. Вбитий козаками 7 червня 1668р. у с.Будищах коло Опішні (Полтавщина).

 

  • «Петро Суховій» (Petro Sukchoviy)

Суховій Петро (роки народження і смерті невідомі) кошовий гетьман (1668 - 1669). За підтримкою Криму воював проти Петра Дорошенка. Визнавав зверхність Кримського ханства над Україно. Внаслідок авантюри Суховія, при одночасному наступі польських військ на Правобережжя, П.Дорошенко змушений був покинути Лівобережну Україну. Війська Суховія були розгромлені спільними силами П.Дорошенка та І. Сірка. Вдруге розбитий влітку 1669р., після чого склав булаву і трохи пізніше подався до Криму. Подальша його доля невідома.

 

  • «Петро Дорошенко 1627 – 1689» (Petro Doroshenko)
Дорошенко Петро (1627-1698) гетьман Правобережної України (1665-1676) Народився 1627 р. в Чигирині. Онук гетьмана М.Дорошенка, який загинув 1628р. під Кафою. Полковник Прилуцького, пізніше Чигиринського полків, генеральний осавул за гетьмана Тетері. 1665р. полковник Черкаського полку, затим гетьман Правобережної України. У 1668р. став гетьманом Лівобережжя, тимчасово об’єднав Україну під своєю владою. Активний прихильник лінії на визволення України від Польщі і Москви, спирався у своїй політиці на допомогу Туреччини і кримських татар. У 1672р. проголосив самостійну державу під протекторатом султана. Але, оскільки союзники почали грабувати народ, перетворювати храми на мечеті, втратив підтримку частини козаків, капітулював перед військами Г.Ромодановського й зрікся булави, присягнувши цареві. З 1679р. по 1682р. бувВятським воєводою. Останні роки життя провів у с.Ярополчому під Москвою, де й помер у 1698р.

 

  • «Дем’ян Многогрішний» (Demian Mnogogrishnuy)

Многогрішний Дем'ян Ігнатович (роки народження і смерті невідомі) гетьман Лівобережної України (1668-1672). Простого походження, але став чернігівським полковником (1665-1669). Як противник Андрусівської угоди (1667) брав участь у антимосковському повстанні І.Брюховецького (1668). Наказний гетьман П.Дорошенка на Лівобережжі. 16 березня 1669р. на загальній козацькій раді в Глухові обраний гетьманом Лівобережної України. Переніс гетманську резиденцію з Гадяча до Батурина. Твердо стояв на ґрунті самостійності України. 13 березня 1672р. внаслідокпромосковського державного перевороту заарештований, висланий до Сибіру.У 1688р.звільнився з в'язниці і перебував на військовій службі на Забайкаллі. В 1696р. постригся умонахи.

 

 

Портрети українських гетьманів виконали учасники народної студії образотворчого мистецтва Палацу студентів, студенти та викладачі Дніпропетровського національного університету:

Ігор Деркачьов

Володимир Левін

Дар'я Лантух

Ілля Загреба

Микола Солопов

Наталія Власова

Едуард Семешко

Євген Золотарьов

Євгенія Олійник

Олександр Павловець

Тетяна Хаустова


Designed by Сайт города Читы